Проповіді: Неділя митара і фарисея PDF Друк e-mail
Про митаря й фарисея.

      Починається підготовка до Великого посту. "Два чоловіки ввійшли в храм помолитися", - звучать сьогодні ці до сліз знайомі слова. Хоча нас і багато в храмі, але Господь завжди бачить тільки двох. І в наступні тижні будуть: два сини одного батька; два чоловіки, що стоять один по праву, а інший ліворуч престолу Судії; один йде у вічне життя, а інший - у вічні муки.
      А поки - два чоловіки, що прийшли в храм: "один фарисей, а інший митар". І от, митар, безжалісний і корисливий збирач податків, "пішов виправданим у дім свій більше, ніж" фарисей, що належав, за словами Апостола Павла, "до найсуворішого в нашому віросповіданні вчення"!
      Але чи мало дивного? Чи не дивно, наприклад, що, за словами Апостола, завжди, "всі, бажаючі жити благочестиво в Христі Ісусі, будуть гнані; злі ж люди й ошуканці будуть процвітати в злі, вводячи в оману й помиляючись"? Все дивно й таємниче й у Божому світі, і в нашому церковному житті. І треба б уже звикнути, що своєю молитвою "нехай буде воля Твоя", - ми прирікаємо себе безперестану дивуватися й дивуватися, а потім - плакати від несподіваного, мудрого й радісного, результату.
      Але повернемося до митаря й фарисея й доторкнемося до таємниці кожного. Господь відкриває, про що "сам у собі" молився фарисей: "Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар: пощусь два рази в тиждень, даю десяту частину із усього, що здобуваю". Чуєш цю молитву, і почуваєш, що перед фарисеєм увесь час стіна чужих гріхів. За цією стіною затишно, тому що на цьому тлі ростеш і ростеш у своїх очах. Але Бога за цією стіною зовсім не видно!
      А що ж митар? А перед його очами теж тільки стіна гріхів. Але - гріхів власних. І йому не від кого відвертатися, не від кого гидливо відсуватися. Стоячи в храмі, він увесь час пам'ятає, хто він, де він, перед Ким він. Тому він не сміє навіть "підняти очі на небо", і тільки, "ударяючи себе в груди", без кінця повторює: "Боже! Будь милостивий до мене, грішного!"
      Господь розповів цю притчу для тих, "які впевнені були в собі, що вони праведні, і принижували інших" (Лк. 18, 9). Він показав, що як не можна одночасно дивитися вперед та назад, так неможливо бачити одночасно й свої, і чужі гріхи. Коли займаєшся розгляданням чужих, то не бачиш своїх, і не бачиш потреби в покаянні. А коли по-справжньому побачиш свої, то про усе забудеш, і почнеш, як митар, бити себе в груди й плакати: "Боже! Будь милостивий до мене, грішного!"
      Митар відчув духовну вбогість, і Бог йому необхідний, щоб хоч у щось одягтися, і "щоб не видно був сором наготи" його (Отк. 3, 18). Митар відкритий Богові, і стоїть перед безоднею Божого милосердя, і в цьому застава його майбутнього нескінченного збагачення. А фарисей пішов ні із чим, тому, що в нього отже все є, і Бог йому не потрібний. Господь же, як у пісні Пресвятої Діви, "прагнучих виконав благання, а тих, що збагатіли, відпустив ні із чим".
      Добре, якби фарисей хоч дякував за допомогу в боротьбі із гріхами. Але почувається, що він і не боровся, і не пролив ні поту, ні крові. Усе дісталося йому з народження, даром. І він, як той недбайливий раб, що одержав від свого пана один талант, але не примножив його, гордо заявляє: "от тобі твоє" (Мф. 25, 25). Фарисей похваляється, що в нього немає таких гріхів, як в "інших людей". Але що ж у нього є? А є лише те, що він поститься два рази в тиждень і дає десятину від усього, що здобуває.        І свята церква заповідає в цю седмицю саме не дотримувати посту в середу й п'ятницю. Це - щоб ми усвідомили, що ні середа, ні п'ятниця, ні десятина, - не замінить того, що "найважливіше в законі: суд, милість і віру" (Мф. 23, 23). Суд над собою, милість до занепалих, і віру в Бога, Якому всі однаково дорогі. От "це треба робити", а потім вже "і того не залишати".
      А деякі в цю седмицю однаково, всупереч церковному встановленню, постяться. Чому ж? А тому, що, як у того фарисея, у них нічого немає за душею: ні любові, ні милості, ні віри. У них є тільки зовнішнє, тільки форма, що завжди можна показати і якою завжди можна похвалитися. Відніми в них цю форму, і вони відразу відчують себе голими й жебраками. Але не перед Богом, а перед тими самими "іншими людьми", над якими звеличувалися, і з якими не хотіли мати нічого спільного.